Як говорити з журналістами про полон?

Роман БОРЩ

Фахівець із комунікацій, журналіст, морський піхотинець.

На початку повномасштабного вторгнення в складі 503 ОБМП обороняв Маріуполь. 
З березня 2022 по грудень 2024 був у полоні рф.

---

Привіт, побратиме! Привіт, посестро! Вітаю на рідній землі.

У цьому матеріалі ти дізнаєшся про те, як спілкуватися з медіа та журналістами. Чи обовʼязково погоджуватися на інтервʼю? Як дізнатися, чи варто співпрацювати з тим чи іншим виданням або телеканалом? Які можуть бути підводні камені? Тут ти також знайдеш поради: як говорити про свій досвід і вберегти свої особисті кордони, адже твій комфорт та почуття безпеки — понад усе.

Найперше — дякую тобі за чин. Коли виникла потреба — ти взяв до рук зброю та пішов захищати Україну від російських загарбників. Уся країна цінує твій подвиг. У тебе є досвід бойових дій та перебування в полоні. Для цивільних (та й військових) цей досвід є унікальним та невідомим. Водночас для багатьох він ще й цікавий — так уже влаштований людський розум.

Саме через це з тобою, імовірно, захочуть поспілкуватися журналісти. Для того, щоб поділитися твоїм досвідом з іншими:

• з поваги до того, через що тобі довелося пройти;
• щоб розповісти правду про російський полон;
• щоб українці знали своїх героїв в обличчя;
• але також і для збільшення аудиторії певного каналу чи видання, адже такі матеріали — сенсації.

Тож нумо розбиратися.

Твоє здоровʼя, комфорт, почуття безпеки — на першому місці.

Памʼятай, ти не зобовʼязаний/-а спілкуватися з пресою. Це твій вибір. І будь-який вибір буде правильним. Головне — як почуваєшся ти. Чи ти готовий/-а говорити на загал? Чи не важко тобі фізично або морально?

Яким чином до тебе можуть звернутися?

Є кілька варіантів, як до тебе можуть звернутися з проханням про розмову:

• поки ти перебуваєш у шпиталі чи центрі відновлення — через групу офіцерів, що опікуються твоєю реінтеграцією;
• поки ти на службі — через твоє командування;
• через твоїх рідних та інших людей, які докладали зусиль до твого визволення;
• до тебе безпосередньо.

Якщо журналісти звернуться до твоїх командирів — це найкращий і найкомфортніший варіант. Військові запитають про твоє бажання спілкуватись і перекажуть кореспонденту відповідь.

Якщо звернуться до рідних або друзів чи подруг — вони також можуть бути посередниками. Домовтеся з близькими, як діяти. Для них найкраще ― сказати журналісту: «Дякую за дзвінок. Я скажу, що ви пропонуєте поспілкуватися, а потім вам повідомлю, чи він/вона готовий/-а до розмови».

Коли звернулися до тебе

Журналісти можуть знайти тебе в соцмережах, дістати звідкілясь твій особистий номер та зателефонувати на нього. Ось кілька порад, як спілкуватися з пресою.

• Пам’ятай про ввічливість. З медіа варто поводитися чемно. Навіть якщо вони, на твою думку, будуть дещо настирливими — зберігай спокій і тримай бесіду під контролем.
• Спілкування з пресою — твій вибір. Якщо відчуваєш, що не готовий/-а спілкуватися з пресою, — просто скажи про це. Наприклад: «Вибачте, я не готовий спілкуватися», «Мені потрібен час, щоб відновитися», «Я не хочу розповідати про свій досвід перебування в полоні». 

Інколи журналісти можуть надокучати тобі чи вмовляти тебе. Постарайся їх зрозуміти: їхній матеріал — це їхня робота. Вони можуть не думати про твій стан. Не всі знають, як коректно спілкуватися з людиною після полону. Якщо тобі зараз не до інтерв’ю, скажи твердо, але спокійно і ввічливо, що не спілкуватися з медіа — це твоє рішення і воно остаточне.

Якщо ж ти не проти — то ось короткий покроковий лайфхак, як підготуватися до зустрічі з журналістами та впевнено поводитися під час інтервʼю.

Крок 1. Дізнайся, хто телефонує або пише і що вони від тебе хочуть. Найчастіше журналіст/-ка розповість усе сам/-а: представиться і скаже, на яке видання чи телеканал працює. Також повідомить, що саме їм потрібно. Якщо ні — запитай про це.

Якщо ти не впевнений/-а чи не знаєш, що це за видання, інтернет-ресурс або телеканал — перевір. Найпростіше — забий назву в Google. Зайди на сайт видання: ти зможеш побачити матеріали, перевірити, чи справді людина там працює (імʼя та прізвище авторів вказують у статтях), зрозуміти, яких цінностей дотримується цей ресурс. Якщо ж такий журналіст невідомий пошуковику або сайт не викликає в тебе довіри — краще відмовся. Можеш також звернутися із запитанням про спрямованість видання до штучного інтелекту (як-от ChatGPT), якщо вже вмієш ним користуватися (якщо ти був/була в полоні з 2022 року ― знайомство з ШІ забере певний час).

Крок 2. Якщо медіа справжнє і ти готовий/-а з ним спілкуватися — спитай про формат бесіди. Це може бути коментар для сюжету, інтервʼю чи стаття. З тобою можуть спілкуватися під запис на диктофон або ж знімати на камеру чи запросити до теле- або радіостудії. Це може бути запис або ж прямий ефір. Коли ти дізнаєшся, що саме від тебе хочуть, — буде простіше підготуватися. Невдовзі після звільнення краще не погоджуйся на прямий ефір. Людям без підготовки складно опанувати себе перед камерами: можна випадково сказати щось зайве і це прозвучить наживо.

Крок 3. Узгодь запитання. Журналісти не люблять наперед узгоджувати запитання і мають на це підстави. Проте вони також мають керуватися правилом «не нашкодь» і не випускати в ефір того, що завдає шкоди іншим. Одразу попередь про теми, на які не хочеш спілкуватися. Наприклад: «Я перепрошую, але деталі про [ті чи ті] умови мого перебування в полоні я розповісти не зможу. Це зашкодить хлопцям і дівчатам, які все ще залишаються в полоні». Узгодивши завчасно запитання, ти також матимеш кращий вигляд у кадрі, поводитимешся природніше, адже будеш готовий/-а до розмови.

Крок 4. Домовся про попередній перегляд. Якщо це не прямий ефір — попроси журналіста/-ку надіслати матеріал перед публікацією. Памʼятай: безпека — над усе. Скажи, наприклад: «Я хочу переглянути статтю (сюжет) перед виходом. Це важливо, адже навіть одне речення може зашкодити тим, хто досі в полоні». На жаль, це не завжди можливо просто через технологію підготовки матеріалів до виходу ― у різних медій вона різна. Утім, варто спробувати, і вже точно варто довести свої побоювання до журналістів.

Крок 5. Зовнішній вигляд. Більшість медій зараз використовують візуальні образи: друковані та інтернет-видання точно потребуватимуть фото, а мовники ― писатимуть інтерв’ю на відео (не лише телебачення, а й більшість великих радіостанцій зараз публікують відео розмови). Для аудиторії ти не лише конкретна людина зі своєю історією. Ти представляєш цілу спільноту людей, котрі перебувають чи перебували в полоні. Пам’ятай про це, коли плануватимеш, що вдягнути (наприклад, що написано на твоїй футболці), на якому тлі стояти тощо.

Крок 6. Проведення інтервʼю. Перша порада — найбанальніша: намагайся впоратися з хвилюванням. У тебе вийде. Візьми із собою пляшечку води: часто від хвилювання пересихає в роті. Дослухайся до журналістів щодо того, як поводитися в кадрі, куди дивитися та як говорити. Тут тобі поганого не порадять. Така визначеність також допоможе приборкати хвилювання. Якщо це запис, не бійся взяти короткий час на обдумування відповіді: темп інтерв’ю, швидкість чергування запитань і відповідей маєш контролювати ти. Якщо відчуваєш, що хвилюєшся і збиваєшся, ― просто скажи: «Вибачте, я хочу сформулювати краще, зараз почну спочатку», ― паузи та невдалі дублі виріжуть на монтажі.

Крок 7. Контроль над змістом. Під час розмови тобі можуть поставити запитання, які ви не обговорювали. Це може бути будь-що: згадки про бойові дії, про побратимів, які досі в полоні, деталі про умови твого перебування. Ти в будь-який момент можеш відмовитися: «Перепрошую, але я б не хотів/-ла про це говорити». Якщо просять розповісти про щось, чого ти не знаєш, ― не соромся так і сказати, у цьому немає нічого незручного. Наприклад: «Знаєте, інформацією з цього питання я не володію», або: «Я особисто з такими випадками не стикався/-лася, а керуватися чутками не хочу».

Крок 8. Обміняйтеся контактами. Запиши номер журналіст/-ки, дай свій. Нагадай, що ти на звʼязку і завжди можеш підказати чи уточнити якусь інформацію. Попроси, щоб тобі надіслали посилання на матеріал, коли він з’явиться онлайн, і якщо з ним усе гаразд ― поширюй у своїх соцмережах.

ПРО ЩО КРАЩЕ (НЕ) ГОВОРИТИ

Ну от, ти вже знаєш, як спілкуватися з журналістами, як встановити особисті кордони та як приборкати хвилювання під час інтервʼю. Та чи варто говорити про все? Тема російського полону — чутлива. Траплялися випадки, коли необдумані слова звільнених призводили до того, що хлопцям, які залишалися в полоні, було несолодко. 

Ось кілька порад, про що краще говорити, а що опустити під час розмови.

Деталі про умови утримання. Назви локацій, де тебе утримували, імена наглядачів та адміністрації, деталі про розпорядок твого дня, про тортури, фізичне насильство в останній період перебування в полоні краще не розповідати одразу після обміну. Часто росіяни моніторять українські медіа, і через твої необережні слова можуть постраждати ті, хто досі в полоні. Розповідай у загальних рисах, без зайвих імен та локацій. 

• Деталі про твоїх побратимів і посестер. Не згадуй їхніх імен, не розповідай про вашу дружбу чи взаємодію під час полону — це може зашкодити тим, хто досі чекає на звільнення.
• Деталі про потрапляння в полон та участь у бойових діях. Можливо, краще не розповідати подробиць про те, як саме ти потрапив/-ла в полон чи яке бойове завдання виконував/-ла, зокрема якщо це було нещодавно чи якщо люди, котрі брали участь у тих самих подіях, досі в полоні. Якщо росіяни це моніторять — вони можуть тиснути на них. Ти не знаєш, яку легенду розповідав твій побратим.
• Фокусуйся на позитиві. Краще розкажи про свою адаптацію, про радість повернення додому, про силу духу та віру в повернення. Це те, що дає сили сімʼям, котрі чекають рідних додому.
• Не коментуй того, що виходить за межі твоїх теперішніх знань чи поінформованості. Ти тепер відома людина. Твоя думка важлива. Від тебе, можливо, захочуть почути коментарі на зовсім різні теми: від загальної оцінки перебігу війни до ставлення до подій у світі. Ти нарешті у вільній країні і можеш висловлюватися вільно. Однак пам’ятай, що тобі дещо треба надолужити — багато чого, на жаль, довелося пропустити. Краще будь обережним/-ою з узагальненнями щодо «стану справ загалом» і напівполітичних заяв. Сфокусуйся поки на своїй історії: у тебе є багато важливого, про що треба розповісти твоїм співгромадянам.

Ось і все. Сподіваюся, тобі ця інформація стане в пригоді. Якщо маєш будь-які запитання — не соромся звертатися фахівців і фахівчинь, зокрема до групи реінтеграції, яка опікується твоїм відновленням.

Все буде Україна!