Рідним, які дочекалися

Вітаю вас! Близька людина повернулася з полону — це величезна радість для вас і для всієї країни. Ваша родина вже впоралася з, можливо, найтяжчим випробуванням у своєму житті.

Звільнення з російської неволі — це не кінцева крапка. Після нього починається новий етап, який також може потребувати багато ресурсів. Я переконана: готуватися зустріти людину з полону варто починати заздалегідь, ще під час боротьби за її звільнення.

Ганна Мокроусова

Психологиня, голова ради ГО «Блакитний птах». Працює зі звільненими з полону та їхніми родинами з 2014 року.

---

Вам потрібні сили

Підготовка до зустрічі — це передусім не читання психологічних порад, як поводитися зі звільненою людиною і як їй допомогти відновитися. Не пошук коштів чи лікарень.

Варто розуміти: так само, як ви весь час розлуки мріяли побачити свою рідну людину, так і ваша рідна людина в неволі жила думками про вас. Звільнені з полону розповідають: саме спогади і мрії про родину є тим, за що люди там тримаються, заради чого можна знести буквально все.

Ваші близькі були в неволі, але сподівалися, що ваші родини в безпеці і продовжують вільне життя. Вони мріяли про вас, уявляли, як ви робите звичні буденні справи, як піклуєтеся про дітей і про інших членів родини, як час від часу дозволяєте собі турботу про себе. Як сказав один захисник, котрий повернувся з полону, він дуже хотів, щоб його родина «не ставила життя на паузу до його повернення». 

Звільнені повертаються додому. Що потрібно знати родині?

1. Не квапте подій. 

Після звістки про звільнення, після першої зустрічі рідні часто намагаються наздогнати час. Якнайшвидше вилікувати, знайти фонди, найкращі лікарні, зібрати гроші. Розказати всі новини, які відбулися за час розлуки. Наобніматися за всі роки. І тут важливо пам’ятати: у вас попереду багато часу — на відновлення, на лікування, на щирі розмови. Ваша близька людина вже на волі. Не поспішайте.

Державні програми медичної і психічної реабілітації передбачають кілька рівнів. Деякі медичні аналізи чи операції доцільно відкласти в часі, тому варто довіритися країні і дати час лікарям і фахівцям з постізоляційного супроводу зробити їхню роботу.

2. Не намагайтеся розповісти все й одразу.

Поступовий підхід стосується і новин. Люди, які пройшли через полон, довгий час перебували в інформаційному вакуумі, тому після повернення їм спершу важко сприймати великі обсяги інформації. Їм спочатку треба зорієнтуватися в просторі, усвідомити, які зміни відбулися, поки їх не було. Тому спочатку краще більше слухати, відповідати на запитання. 

А потім ви почнете — дуже поступово, повільно і розмірено — відновлювати знання одне про одного. І це буде не стільки

про детальний переказ подій, скільки про зміни, які відбулися в психоемоційній сфері кожного.
Звісно, звільненій людині потрібно буде дізнатися про все, що відбулося за час розлуки, — це також важливий крок для гармонійного возз’єднання родини. Але не слід усе вивалювати одразу. Дайте одне одному час, дозуйте інформацію, діліться новинами поступово, у комфортному для всіх темпі.

Якщо під час перебування людини в полоні відбулися важкі події, то порадьтеся з фахівцем постізоляційного супроводу чи психологом, як і коли краще про них повідомити.

3. Будьте готові до змін. 

Людина, яка повертається з полону, могла зазнати як фізичних, так і ментальних змін. Це життя: ми всі змінюємося з часом, будь-який наш досвід — як позитивний, так і негативний, — впливає на наш характер, поведінку, світогляд. Але пам’ятайте: ви цей досвід пережили в розлуці. Ви не могли його передбачити або спостерігати, тож будьте готові з ним познайомитися.

І навіть якщо спочатку вам буде здаватися, що людина дуже змінилася і це «зовсім інша людина», пам’ятайте, що це лише частково правда. Бо з полону повертається та ж сама людина, з якою ви маєте спільне минуле, з якою ви колись були щасливі. Людина, на яку ви чекали. Так, досвід полону міг вплинути на її стосунки зі світом чи на світогляд, але він не міг змінити вашого спільного минулого, а ваше майбутнє ви можете творити разом.

Окремо скажу, що до змін варто підготувати і дітей. І робити це, враховуючи їхній вік, добирати зрозумілі слова та формулювання. Взагалі підготовка дитини до зустріччю з татом або мамою, які повертаються з полону, — окрема, дуже важлива тема.

4. Не розпитуйте про полон, але слухайте.

Іноді люди після звільнення відчувають потребу розказати про те, що вони пережили. У таких випадках важливо їх вислухати. Можливо, якісь речі будуть вас шокувати чи викличуть бажання пожаліти рідну людину. У такі моменти нагадуйте собі, що всі ці розповіді — про минуле. А той, хто вам зараз розповідає про тяжкі речі, — це людина, яка все це вже пережила, вижила і живе далі. Бачте не жертву, а того, хто знайшов сили вижити.

Ви можете почути якісь речі про полон чи бойовий досвід, які вам буде важко сприймати. І тут важливо не давати емоційної оцінки — ні таким історіям, ні людині, яка вам їх розповідає. Щоб допомогти близькій людині, вам важливо не стати співучасником історії, а зберегти роль свідка. Але якщо ви відчуваєте, що вам потрібна допомога з усвідомленням цього тяжкого досвіду, то пам’ятайте, що ви можете звернутися до психолога.

Якщо ваші рідні не готові перед вами розкритися, не спонукайте їх до цього. Не розпитуйте. Будьте терплячі. Ви можете сказати, що якщо людина захоче чимось поділитися, ви завжди готові її вислухати.

5. Не знецінюйте досвід полону і не героїзуйте.

Важливо не використовувати порівнянь з іншими, не казати, що комусь пощастило більше або менше.
Не потрібно жаліти людину, яка повернулася з полону. Так само, як не варто жаліти тих, хто вижив у бою і повернувся живим.

Не називайте людину героєм за її досвід полону. Вона може не почуватися героєм.

Важливо пам’ятати, що досвід полону — лише один з етапів у житті людини. І цей досвід не має стати тим, що людину визначає. З полону повертаються не колишні військовополонені. Повертаються діючі військові чи фахівці у цивільній справі, чиїсь діти, батьки, дружини та чоловіки. Повертаються громадяни України. Повертаються люди.

Якщо людина, яка пережила полон, розповідає вам якісь історії про цей досвід, допоможіть їй бути почутою: без осуду, без порівнянь, без героїзації і без жалості.

6. Підготуйте місце для повернення.

У полоні в людини не було можливості мати власні речі. Не було місця, де вона могла побути наодинці. Тому важливо, щоб удома людина могла відновити відчуття безпеки.

Перед поверненням звільненого додому проведіть ревізію побуту. Пересвідчіться, що у ванній кімнаті є місце для зубної щітки, що в шафі є місце для речей цієї людини.

Також якщо є змога виділити кімнату, де людина зможе іноді бути на самоті, зробіть це. Якщо такої змоги немає, тоді важливо домовитися про правила: наприклад, стукати у двері, якщо людина сама замріялася на кухні.

7. Будьте делікатні з фізичними кордонами.

До людини, яка повернулася з полону, не варто різко підходити зі спини, не варто раптово торкатися.

Спитайте дозволу перед тим, як узяти особисту річ людини — особливо якщо ця річ має для неї емоційну цінність.

Також варто бути чутливими в питаннях інтимної близькості. На відновлення інтимних стосунків може знадобитися час. Будьте делікатні, не наполягайте і не сприймайте небажання фізичної близькості як втрату почуттів. Натомість краще сконцентруйтеся на відновленні почуття безпеки та комфорту.

8. Домовтеся про розподіл сімейних обов’язків.

Поки людина була в полоні (а до цього ще брала участь у бойових діях), у вас удома, певно, відбувся перерозподіл її сімейних обов’язків. Деякі справи могли взяти на себе інші члени родини, а дещо взагалі могли відкладати «до повернення».

А тепер вам потрібно буде наново віднайти баланс. І тут важливо, з одного боку, не ставитися до звільненої з полону людини як до «хворої», намагаючись захистити її від побуту й родинних справ, а з іншого боку — не перевантажити її одразу занадто складною фізичною роботою. Робота має бути людині під силу, враховуйте фізичний і ментальний стан. 
Обговоріть ситуацію з побутом і, можливо, домовтеся про новий розподіл обов’язків. І не докоряйте, якщо людина не впоралася з тим, що вам здається простою справою. Пам’ятайте: на відновлення потрібен час.

9. Приділіть увагу сімейним ритуалам.

До розлуки ви разом дивилися фільми чи пили ранкову каву на ґанку? Згадайте це. Сімейні ритуали допомагають відновити відчуття близькості та безпеки.

Може статися, що ваші попередні ритуали стали некомфортними для людини після повернення. Так буває: після полону людина може змінити свої звички чи смаки і вже не відчувати насолоди від того, що здавалося приємним раніше. У такому разі — поступово створюйте нові ритуали, крок за кроком наближаючись до зцілення ваших душ і до відновлення ніжності у вашому побуті.

10. Дотримуйтеся порад лікарів щодо здорового способу життя.

Допоможіть людині, яка повернулася, відновити фізичну активність. Можливо, щоденні фізичні вправи або заняття якимсь видом спорту стануть вашою новою спільною сімейною справою.

Не намагайтеся надолужити згаяний час, годуючи щодня близьку людину всіма смаколиками світу. Запитайте в лікаря про бажану дієту. Якщо немає якихось специфічних порад, то все одно варто віддавати перевагу більш здоровій, простій їжі, щоб організм мав змогу відновитися.

11. Обережно з шумними компаніями.

Не робіть «сюрпризів», запросивши велику компанію рідних та друзів, краще запитайте в людини, яка повернулася, чи хоче вона їх усіх зараз бачити.

І навіть якщо людина сама забажає влаштувати застілля чи зібрати велику компанію, будьте готові, що їй може бути тяжко довго витримувати стільки гостей. Людина може втомитися і потребувати усамітнення.

12.  Піклуйтеся про себе.

Пам’ятайте, що ви не функція підтримки і не інструмент для реабілітації. Ви — жива людина, яка має право на втому, на виснаження, сум, страх чи безпорадність. Не жертвуйте собою. Якщо ви відчуваєте, що в бажанні потурбуватися і допомогти ви втрачаєте себе, власну автономію чи ваше життя стає некомфортним для вас, то не терпіть, зверніться по поради до психологів.

Коли психологічна допомога необхідна

Навіть якщо ви самі маєте медичну чи психологічну освіту, то ви все одно не можете бути психологом та лікарем для себе і свого чоловіка або дружини.
Ви завжди можете звернутися по кваліфіковану психологічну допомогу.

Моменти, коли звернення до фахівця з психічного здоров’я відкладати не можна:

• прояви фізичної агресії до вас чи до дітей;
• апатія, постійна втома, втрата смаку до життя у вас чи вашого партнера;
• ви відчуваєте, що ви «не стягуєте» без алкоголю чи психоактивних речовин;
• нічні жахи чи безсоння у вас чи партнера;
• ви відчуваєте, що втрачаєте власну автономію і ніби опинилися в пастці;
• ви або ваша близька людина не хочете нікого бачити, ні з ким спілкуватися;
• проблеми з пам’яттю, концентрацією уваги в людини, яка пройшла через полон, зберігаються кілька місяців після звільнення і ви не помічаєте позитивної динаміки;
• порушення логіки;
• постійна тривожність, панічні атаки, невмотивована пильність у звільненої з полону людини;
• нав’язливі думки, така собі «мисленнєва жуйка» у вас або партнера;
• думки про заподіяння шкоди собі чи іншим людям.

Насамкінець я ще раз хочу привітати вас. Ви дочекалися. Довгий шлях хвилювань, невідомості, пошуку, боротьби — позаду. А шлях відновлення звільненої людини і возз’єднання вашої родини тільки починається. У деяких родин він може бути непростим, але цей шлях ви вже пройдете разом, як родина. Деякі родини не відчувають жодних складнощів. Обидва варіанти нормальні.

«Вільний степ», онлайн-платформа підтримки людей, які пережили полон

Громадська організація «Блакитний птах»

Бажаю щастя всій вашій родині.